Пам'ятаємо про голодомор
Не пожалкуй для мертвих часу,
Вогонь маленький запали.
Хай душі, що пішли завчасно
почують наші молитви.
Хай та душа уже не плаче...
У кого вмерли всі..., ввесь рід.
Де ждала смерть свою терпляче
Й боролась за життя тоді.
Над лісом десь кору здирала,
В полях шукала колосок.
І все що мала -- сину дала.
Щоб рух подав.., хоч голосок.
Десь лободу варила в грубці.
І заправляла кип‘ятком.
І їли коржики з макухи
В Різдво голодне за столом.
На південь голод з смертю рушив.
Там жертви немалі були.
І люд дітей спасати мусів.
А діти.., Боже.., перші йшли.
У засвіти і ручки пухли.
І не просили Іграшок...
«Мамусю,бачу хлібчик всюди»
«Поспи, дитинко,... спи, синок».
Від голоду,страждань духовних
Батьки у петлю,було, йшли...
Не було навіть сил коштовних
До мертвих діточок дійти.
А тридцять третій?-- німий свідок.
Весну не всім зустріть прийшлось.
Їли котів, собак, а діток...
Там божевілля, відчай, злость.
Тридцять четвертий -- сліз немає.
І через хату був вже мрець.
А може там були найкращі?
Наш цвіт, наш рід.., майже увесь.
Душа літала і згадала,
Що не проснувся син її.
І як вона усе кричала:
«За що???Згоріть ви вже в вогні!»
А потім -- спокій...
Бог забрав вже...
І голод їй поміг забуть.
Та як прикована назавжди..,
Бо сина схоронила тут.
*****
Тим душам хліб дав Бог духовно.
Їм треба наші молитви.
Згадай, хоч добрим ділом, словом.
І свічку в пам‘ять запали.
©Любов Кальцева